Социальная справедливость и стратификация – мифы и реальность

No commentsAuthor: Olga ZaichenkoCategory: Культура и цивилизация

Мысли о том, что нас очень сильно обманули, приучив мыслить о социальной справедливости как о патернализме, заботе о мало обеспеченных слоях, посещала и до лекции Девида Флеминга о современной роли музеев, которая заключается, по его мнению, в соблюдении социальной справедливости как связи с идентичностью и наследием.

Если речь об идентичности, то и о социальной стратификации на основании культурных особенностей, не экономических.

Если пролетариат, в его истинном толковании, а не искаженном Энгельсом, а вслед за ним эксплуатируемом большевиками и советской партократией, означает отношение к своим детям как основному своему имуществу и оправданию своего существования (так было в Римской империи, откуда произошло понятие), и связано с текущими утехами без представления о будущем и без заботы о нем (как уточнил во времена Французской революции Сисмонди), то следует определять его частью нисшей страты (плебса), чья мотивация нисколько не изменилась за все тысячелетия развития человечества, и по-прежнему описывается “хлеба и зрелищ”. И нет никакого смысла мерять эту страту прожиточным уровнем, т.к. не он определяет мотивацию, а мотивация определяет поведение и идентичность.

И тогда социальная справедливость означает такое распределение совокупного дохода между стратами, которое позволяет дальнейшее развитие культуры и цивилизации, а не их регресс.

Как распорядится средствами человек с мышлением плебса и полномочиями правящего класса? Так, как мы отлично знаем за все годы СССР и отсутствия работы по освобождению коллективного сознания от пост-советского синдрома, – будет строить себе правительственные дачи и воровать все, до чего может дотянуться, строить коррупционные схемы, браво рапортуя о социальной справедливости, заботе о социально незащищенных, инвестициях в равенство доступа к базовым социальным услугам – образованию и медицине.

Тогда, возможно, стоит признать, что в правящем классе должна оказываться элита? – И перестать морщить нос в ее адрес, а понять истинное значение, также из мотивации, а не экономического статуса. Мотивация элиты – служение общему благу. Именно поэтому в традиционных обществах высшими слоями почитали военных и философов, в дополнение к правителям, а с развитием университетов стали возлагать большие надежды на интеллигенцию в лице врачей, педагогов, правохранителей, в дополнение к военным, философам и правителям.

Правление как ответственность за безопасность, сытость, радость и размножение своего народа, соблюдение им добропорядочности по отношению друг к другу – такова была традиция, но не все правители ее разделяли, т.к. рождение в определенном кругу не является гарантией соответствующей мотивации.

Более того, еще древние греки, начиная с Эврипида и Аристотеля, утверждали зависимость устойчивости и благополучия государства от доли среднего класса по отношению к нисшему и высшему, т.к. наблюдали трудолюбие и законопослушность такового, способность генерировать доход, достаточный для организации нужд всех сограждан.

Тогда важно, чтобы распределение дохода совпадало с социальной стратификацией, но не подменяло ее. Важно, чтобы социальные лифты работали так, чтобы независимо от рождения каждый попадал в ту страту, которой соответствует его мышление, мотивация.

К слову, мотивация среднего класса, делающая его таким трудолюбивым и законопослушным, – забота о будущем своих детей, о том, чтобы обеспечить им лучший старт жизни. Еще нет заботы о всем народе, об общем благе, зато есть уважение к тем, что его обеспечивает, а потому согласие оплачивать результатами своего труда еще и их деятельность.

И тогда социальная справедливость заключается в том, чтобы каждый оказывался в доступе к той части совокупного дохода и тем полномочиям и образованию, к которым он готов по своей мотивации.

Врач без установки “не навреди” и без заботы о здоровье пациента, прежде всего прочего, не врач.

И именно таким должен быть профотбор, и именно на этом основании должно транслироваться уважение и доверие к профессии, чтобы стремились в нее люди совестливые и ответственные, а не амбициозные хитрецы с мышлением “хлеба и зрелищ” или “лучший старт для потомков”, а потому строящие коррупционные схемы вместо медицины.

Безопасность народа в современном мире – это и сохранность идентичности, и высокое качество жизни как ментальное и физическое здоровье, и способность к репродукции и генерированию материальных благ и дохода – и все это является ответственностью правящего класса, а потому важно, чтобы в нем была именно элита, то есть те, кто активируется мыслью об общем благе, о культурном и цивилизационном прогрессе.

Чем выше уровень мотивов – тем выше место в иерархии. Таково справедливо организованное общество, и никак не отсутствие классов, т.к. это миф. Люди разные, и разные люди формируют разные общности, слоится вся совокупность – и это естественный процесс, опротестовывать который бессмысленно. Стоит использовать это свойство во благо.

Именно на это должны работать социальные лифты, на такую социальную справедливость, при которой более потенциальные подымаются как можно выше именно благодаря потенциалу. Хочешь распоряжаться большим доходом, будь готов служить общему благу, и без обмана. Не готов к такой ответственности, уступи место тому, кто готов.

И не завидуй другому, т.к. не знаешь его груза ответственности и рисков.

И восхищайся умением жить каждого на своем месте.

И уважай тех, кто создает условия жизни для каждого.

И учись отличать демагогов и популистов от людей совестливых и добросовестных в своих намерениях служить общему благу.

И, для начала, посмотри, бывало ли что-то по-настоящему хорошее быстрым, и пересмотри свои ожидания по срокам и масштабам изменений.

Собственно, показать каждый из социальных экспериментов “во всей красе” – сущности, предпосылках, следствиях, выводах на будущее – и могут музеи.

Делают ли это?

Спрашиваем ли мы это с них?

Позначки:, , ,

No comments - Write your comment!

Name * e-mail * Blog / Website

Соціальна справедливість і стратифікація – міфи і реальність

No commentsAuthor: Olga ZaichenkoCategory: Культура і цивілізація

Думки про те, що нас дуже сильно обдурили, привчивши мислити про соціальну справедливість як про патерналізм, турботe про мало забезпечені групи, відвідувала і до лекції Девіда Флемінга про сучасну роль музеїв, яка полягає, на його думку, в дотриманні соціальної справедливості як зв’язку з ідентичністю і спадщиною.

Якщо мова про ідентичність, то і про соціальну стратифікацію на підставі культурних особливостей, не економічних.

Якщо пролетаріат, в його істинному тлумаченні, а не спотвореному Енгельсом, а слідом за ним експлуатується більшовиками і радянською партократією, означає відношення до своїх дітей як основного свого майна і виправданню свого існування (так було в Римській імперії, звідки походить поняття), і пов’язано з поточними втіхами без уявлення про майбутнє і без турботи про нього (як уточнив за часів Французької революції Сисмонди), то слід визначати його частиною нижчої страти (плебсу), чия мотивація анітрохи не змінилася за всі тисячоліття розвитку людства, і як і раніше описується “хліба і видовищ”. І немає ніякого сенсу міряти цю страту прожитковим рівнем, тому що не він визначає мотивацію, а мотивація визначає поведінку і ідентичність.

І тоді соціальна справедливість означає такий розподіл сукупного доходу між стратами, яке дозволяє подальший розвиток культури і цивілізації, а не їх регрес.

Як розпорядиться коштами людина з мисленням плебсу і повноваженнями правлячого класу? Так, як ми добре знаємо за всі роки СРСР і відсутності роботи по звільненню колективної свідомості від пост-радянського синдрому, – будуватиме собі урядові дачі і красти все, до чого може дотягнутися, будувати корупційні схеми, браво рапортуючи про соціальну справедливість, турботу про соціально незахищених, інвестиції в рівність доступу до базових соціальних послуг – освіти та медицини.

Тоді, можливо, варто визнати, що в правлячому класі повинна бути еліта? – І перестати морщити ніс в її адресу, а зрозуміти істинне значення, також з мотивації, а не економічного статусу. Мотивація еліти – служіння загальному благу. Саме тому в традиційних суспільствах вищими шарами шанували військових і філософів, на додаток до правителів, а з розвитком університетів стали покладати великі надії на інтелігенцію в особі лікарів, педагогів, правоохоронців, на додаток до військових, філософів і правителів.

Правління як відповідальність за безпеку, ситість, радість і розмноження свого народу, дотримання ним доброчесності по відношенню один до одного – така була традиція, але не всі правителі її поділяли, тому що народження в певному колі не є гарантією відповідної мотивації.
Більш того, ще древні греки, починаючи з Евріпіда і Аристотеля, стверджували залежність стійкості і благополуччя держави від частки середнього класу по відношенню до нижчому і вищому, тому що спостерігали працьовитість і законослухняність такого, здатність генерувати дохід, достатній для організації потреб всіх співгромадян.

Тоді важливо, щоб розподіл доходу збігався з соціальною стратифікацією, але не підміняла її. Важливо, щоб соціальні ліфти працювали так, щоб незалежно від народження кожен потрапляв в ту страту, якій відповідає його мислення, мотивація.

До слова, мотивація середнього класу, що робить його таким працьовитим і законослухняним, – турбота про майбутнє своїх дітей, про те, щоб забезпечити їм кращий старт життя. Ще немає турботи про весь народ, про загальне благо, зате є повага до тих, що його забезпечує, а тому така відповідь оплачувати результатами своєї праці ще й їх діяльність.

І тоді соціальна справедливість полягає в тому, щоб кожен опинявся в доступі до тієї частини сукупного доходу і тим повноваженням і освіти, до яких він готовий за свою мотивацію.

Лікар без установки “не нашкодь” і без турботи про здоров’я пацієнта, перш усього іншого, не лікар.

І саме таким повинен бути профвідбір, і саме на цій підставі має транслюватися повага і довіра до професії, щоб прагнули в неї люди совісні і відповідальні, а не амбітні хитруни з мисленням “хліба і видовищ” або “кращий старт для нащадків”, а тому будують корупційні схеми замість медицини.

Безпека народу в сучасному світі – це і збереження ідентичності, і висока якість життя як ментальне і фізичне здоров’я, і ​​здатність до репродукції і генерування матеріальних благ і доходу – і все це є відповідальністю правлячого класу, а тому важливо, щоб в ньому була саме еліта, тобто ті, хто активується думкою про загальне благо, про культурний і цивілізаційний прогрес.

Чим вище рівень мотивів – тим вище місце в ієрархії. Таке справедливо організоване суспільство, і ніяк не відсутність класів, тому що це міф. Люди різні, і різні люди формують різні спільності, шарується вся сукупність – і це природний процес, опротестовувати який безглуздо. Варто використовувати цю властивість на благо.

Саме на це повинні працювати соціальні ліфти, на таку соціальну справедливість, при якій більш потенційні піднімаються якомога вище саме завдяки потенціалу. Хочеш розпоряджатися великим доходом, будь готовий служити загальному благу, і без обману. Не готовий до такої відповідальності, поступися місцем тому, хто готовий.

І не заздри іншому, тому що не знаєш його вантажу відповідальності і ризиків.

І захоплюйся умінням жити кожного на своєму місці.

І поважай тих, хто створює умови життя для кожного.

І вчися відрізняти демагогів і популістів від людей совісних і сумлінних в своїх намірах служити загальному благу.

І, для початку, подивися, чи бувало щось по-справжньому гарне швидким, і переглянь свої очікування щодо термінів і масштабів змін.

Власне, показати кожен з соціальних експериментів “у всій красі” – сутності, передумови, наслідки, висновки на майбутнє – і можуть музеї.

Роблять це?

Чи запитуємо ми це з них?

Позначки:, ,

No comments - Write your comment!

Name * e-mail * Blog / Website

Copyright 2016 © - EQImpact :: Бутик развивающих решений