О Стране как объект усилий

Коментарі Вимкнено до О Стране как объект усилийAuthor: Olga ZaichenkoCategory: Культура и цивилизация

Уровень разногласий понимания Страны как «объекта усилий» в беседах с различными общественными активистами и/или лидерами общественно-политической мысли, имеющих амбиции изменить качество нашей страны к лучшему, убеждает меня в том, что стоит поделиться с общественностью собственным пониманием, которое синтезирует ранее прочитанное в больших исследователей с собственными исследованиями за почти 20 лет тренинга, консалтинга, коучинга.

Итак, страна синтез элементов:

  1. Территория
  2. Народ
  3. Культура
  4. Экономика
  5. Государство
    • Политики (идеологи)
  6. Общество

Если кто-то из основных шести элементов слабый или теряет свою независимость, то погибает страна. И, к сожалению, к такому эффекту часто присоединяется именно тот седьмой элемент, который происходит из спора между государством и обществом права контроля над развитием остальных четырех элементов страны.

Территориальные споры между нашим средневековым народом и соседями до этого не приводили к потере независимости государства, а приводили только к тем или иным политическим союзам, что было обычной практикой всей Европы, пока не было «союзником» коварством уничтожено ключевую часть культуры (собственная сделка, прежде всего, и уровень доступности образования для всего народа, даже, язык или религиозную конфессию — здесь мы легко оставались собой, создавая компромисс). Подвох удался, потому что правители допустили зависимость политики, наивно полагая, что «союзник» относится с такой же ответственностью к союзу, а не рассматривает его как метод оккупации территории и порабощения (закрепощение) народа после уничтожения его властителей (казацкой старшины) и государственного (включая административным делением и системой самоуправления территорий).

Там, где есть спор (конкуренция) между двумя, там всегда появляется третий, греет на том руки. Собственно, именно так сформировался Макиавелли (из-за последствий борьбы гвельфов и гибеллинов).

То есть политика является производной от государства, его реакцией на требования со стороны общества, и не превращается в самостоятельный элемент, потому что без доброй воли властителей не осуществляется, хотя эту добрую волю властителей закаливают общественные деятели как выразители общественных запросов.

Порядок элементов также не является случайным. Народ может возникнуть только с эмоциональной привязки не только между собой, а и к определенной территории, благоустройство которой порождает культуру, которая еще больше укрепляет эмоциональную привязку индивидуумов между собой и к сообществу в целом.

Только, когда народ становится народом с определенной культурой, которая развилась из особенностей определенной территории и ее благоустройства, зарождается хозяйство (экономика).

Если народ достаточно искусным в использовании потенциала своей территории и культуры для развития экономики (качества жизни), то соседи начинают завистливо посягать или на территорию, или на народ или на экономику или на все вместе. И для сдерживания таких посягательств соседей народ творит государство — порядок распределения ответственности за сохранность и приумножение своих достижений (своей численности и качества жизни), а от внешних угроз, так и от внутренних (потому что соседи имеют склонность действовать из зависти не только, когда они с другого народа или другой страны).

Как только кто-то получает рычаги влияния, то становится уязвимым к искушению возвышаться над другими, злоупотребляя совместными достижениями ради собственных интересов — и тогда те, кто делегировал им эти рычаги, бунтуют.

С бунта начинается институализация общества как противовеса властителям, чтобы они выполняли потребности, из которых народ выделил из себя своих лучших представителей, чтобы они стали властителями и укрепляли бы государство, то есть её способность сохранять те достижения народа, он творит на своей территории благодаря своей культуре, которая подсказывает развивать те или иные отрасли экономики.

Очень важно, чтобы не бунтом единственным происходила институализация общества, потому что яркий выброс общественных эмоций инициирует изменения, но проводить их дальше надо всем вместе и каждый день, и длительное время, и начиная с понимания всей сложности объекта приложения усилий и необходимости синтеза всех элементов страны, даже не просто синтеза, а конвергенции, ибо одно вытекает из другого, и за слабости хотя бы одного звена, погибает вся система.

Больше сопротивления вызвала в последний дискуссии тезис о различии категорий «народ» и «общество», поэтому остановлюсь на ней дополнительно.

Воспользуемся понятным примером — того, что происходит на постсоветском советской территории.
Общества, со своими недостатками и достоинствами, по всем пост-советских странах очень похожи. Везде много инфантилизма, в частности, и нигилизма, ибо все наши общества являются пост-советскими, то есть построенными на ожидании какого-то «счастливого будущего» исключительно от усилий государства и политиков (партийцев) одновременно с антиэлитарностью настроений, подменой экономическими параметрами социо-культурных при социальной стратификации и диффузии, и склонностью решать любые вопросы через «своих» и с «благодарностью».
Государства уже несколько больше отличаются между собой, чем общества, на постсоветском пространстве. Почему? Все же также получили пост-советское наследие в виде институтов, традиций их функционирования и самых функционеров.

Потому что народы разные, с разной культурой. Некоторые из народов спокойно относятся к тому, чтобы сначала ограничить влияние «других» (с другими ценностями, но эмоциональная единство индивидуумов в общности возникает из общих переживаний, а они бывают общими только при условии общих, за различных ценностей одно событие дает различные переживания, а не общие) на свои внутренние процессы, а уже после того нарабатывать толерантность. Некоторые из народов просто не замечают таких отличий.
Некоторые из народов строят свое поведение на волюнтаризме, и только его понимают и уважают, а диалог и умеренность считают слабостью. Некоторые из народов больше всего ценят свободу. Некоторые из народов больше всего ценят сохранения своей численности. Некоторые — всегда кичатся своей культурой и тому подобное.

Различия народов сказываются на различиях государства быстрее, чем на различиях общества, просто потому, что государство как институт рождается в цивилизационном процессе раньше общества, хотя общность (образование сообществ) сопровождает всю жизнь народа. Просто осознание народа народом, а также своей социальной стратификации и общественного уклада, который устраивает все казни, происходит с той скоростью, которую позволяет культура, которую создал народ на протяжении своей жизни. Чем выше культура народа, включая ощущением своего единства вне стратификации, тем более объективной она есть, и тем быстрее институализируется общество, потому что есть согласованность интересов казней и диалог между ними.

Государство институализируется не всем народом, а одной из социальных страт, элитой, а потому опережает в своей институализации общество, хотя мало осознанное общество на фоне низкого самопознания, саморазвития и диалога, способствует ложным представлениям об элите и ложной социальной диффузии, когда представители каждой из социальных страт попадают не та эти позиции в общественно-политической инфраструктуры.

То есть народ становится народом, группируясь по ценностям и переживая вместе события, приобретая общие переживания, традиции, легенды, символы, привычки, вырабатывая общий язык в ходе совместного проживания событий и развития своей культуры и экономики.

Общество становится произведением народа в ответ на необходимость обезопасить себя от произвола более раннего своего творения — государства, потому что делегирование рычагов влияния и права поступать (применять) право чиновникам может быть соблазном для негодяев, которые умеют выдать себя за достойных.

То есть, пока народ не создаст по своему усмотрению, исходя из своей культуры, и экономику, и государство, и общество, до тех пор не будет прочной и цветущей страны. И нет смысла забрасывать что-то предыдущему творению (государству), если последнее (общество) несет в себе много чужого (советского).

И для преобразования постсоветского общества на украинское общество и стоит заново исследовать себя как народ и развивать (и повышать) свою культуру, что без уважения к достижениям своего народа невозможно. И именно такой должна быть текущая цель общественных активистов — достичь преобразования общества с постсоветского на украинское.

И уже из своего обновленного состояния украинское общество увидит, как влиять на политиков и государство, чтобы качество жизни народа, породившего с себя оба института — государство и общество, — отвечала бы потенциала земли Богом дарованной именно этому народу.

Именно тогда скажем, что приложились к построению Страны счастливых людей.

Позначки:, , , , , , ,

Comments are closed

Про Країну як об’єкт зусиль

Коментарі Вимкнено до Про Країну як об’єкт зусильAuthor: Olga ZaichenkoCategory: Культура і цивілізація

Рівень розбіжностей розуміння Країни як «об’єкту зусиль» в бесідах з різними громадськими активістами та/або лідерами суспільно-політичної думки, що мають амбіцію змінити якість нашої країни на краще, переконує мене у тому, що варто поділитись із широким загалом власним розумінням, яке синтезує раніше прочитане у великих дослідників з власними дослідженнями за майже 20 років тренінгу, консалтингу, коучингу.

Отже, країна як синтез елементів:

  1. Територія
  2. Народ
  3. Культура
  4. Економіка
  5. Держава
    • Політики (ідеологи)
  6. Суспільство

Якщо котрийсь з основних шести елементів слабкий або втрачає свою незалежність, то гине країна. І, на жаль, до такого ефекту часто долучається саме той сьомий елемент, який походить із суперечки між державою та суспільством за права контролю над розвитком решти чотирьох елементів країни.

Територіальні суперечки між нашим середньовічним народом та сусідами доти не призводили до втрати незалежності держави, а призводили лише до тих чи інших політичних союзів, що було звичайнісінькою практикою усієї Європи, допоки не було «союзником» підступом знищено ключову частину культури (власний правочин, перш за все, та рівень доступності освіти для всього народу, навіть, не мову чи релігійну конфесію – тут ми легко залишались собою, творячи компроміс). Підступ вдався, бо державці допустили залежність політики, наївно думаючи, що «союзник» ставиться з такою ж відповідальністю до союзу, а не розглядає його як метод окупації території та поневолення (закріпачення) народу після знищення його державців (козацької старшини) та державного устрою (включно з адміністративним поділом та системою самоуправління територій).

Там , де є суперечка (конкуренція) між двома, там завжди з’являється третій, який гріє на тому руки. Власне, саме так сформувався Макіавеллі (через наслідки боротьби гвельфів та гібелінів).

Тобто політика є похідною від держави, її реакцією на вимоги з боку суспільства, і не перетворюється на самостійний елемент, бо без доброї волі державців не здійснюється, хоча цю добру волю державців гартують громадські діячи як виразники суспільних запитів.

Порядок елементів також не є випадковим. Народ може виникнути лише з емоційної прив’язки не лише між собою, а і до певної території, благоустрій якої породжує культуру, яка ще більше зміцнює емоційну прив’язку індивідуумів між собою та до спільноти на загал.

Тільки, коли народ стає народом з певною культурою, яка розвинулася з особливостей певної території та її благоустрою, зароджується господарство (економіка).

Якщо народ є достатньо вправним у використанні потенціалу своєї території та культури для розбудови економіки (якості життя), то сусіди починають заздрісно зазіхати чи то на територію, чи на народ, чи на економіку, чи на все разом. І задля стримування таких зазіхань сусідів народ творить державу – порядок розподілу відповідальності за збереженість та примноження своїх здобутків (своєї чисельності та якості життя), як від зовнішніх загроз, так і від внутрішніх (бо сусіди мають схильність діяти із заздрості не лише, коли вони з іншого народу чи іншої країни).

Як тільки хтось отримує важелі впливу, то стає вразливим до спокуси вивершуватись над іншими, зловживаючи спільними надбаннями заради власних інтересів – і тоді ті, хто делегував їм ці важелі, бунтують.

З бунту починається інституалізація суспільства як противаги державцям, аби вони виконували потреби, з яких народ виокремив з себе своїх кращих представників, аби вони стали державцями та зміцнювали б державу, тобто її здатність зберігати ті здобутки народу, який він творить на своїй території завдяки своїй культурі, яка підказує розвивати ті чи інші галузі економіки.

Дуже важливо, аби не бунтом єдиним відбувалась інституалізація суспільства, бо яскравий викид суспільних емоцій ініціює зміни, але провадити їх далі треба усім гуртом і щодня, і тривалий час, і починаючи з розуміння усієї складності об’єкту докладання зусиль, і необхідності синтезу усіх елементів країни, навіть не просто синтезу, а конвергенції, бо одне витікає з іншого, і за слабкості хоча б однієї ланки, гине уся система.

Найбільше спротиву викликала в останній дискусії теза про відмінність категорій «народ» та «суспільство», тому зупинюся на ній додатково.

Скористаємось зі зрозумілого прикладу – того, що відбувається на пост-радянській території.
Суспільства, зі своїми вадами та чеснотами, по всіх пост-радянських країнах дуже схожі. Скрізь багато інфантилізму, зокрема, та нігілізму, бо усі наші суспільства є пост-радянськими, тобто побудованими на очікуванні якогось там «щасливого майбуття» виключно від зусиль держави та політиків (партійців) водночас з антиелітарністю настроїв, підміною економічними параметрами соціо-культурних при соціальній стратифікації та дифузії, та схильністю вирішувати будь-які питання через «своїх» та із «вдячністю».
Держави вже дещо більше відрізняються між собою, ніж суспільства, на пост-радянському просторі. Чому? Усі ж також отримали пост-радянський спадок у вигляді інституцій, традицій їх функціонування та самих функціонерів.

Тому що народи різні, з різною культурою. Котрісь з народів спокійно ставляться до того, аби спочатку обмежити вплив «інших» (з іншими цінностями, но емоційна єдність індивідуумів у спільності виникає із спільних переживань, а вони бувають спільними лише за умови спільних цінностей; за різних цінностей одна подія дає різні переживання, а не спільні) на свої внутрішні процеси, а вже після того напрацьовувати толерантність. Котрісь з народів просто не помічають такої іншості.
Котрісь з народів будують свою поведінку на волюнтаризмі, і тільки його розуміють та поважать, а діалог та поміркованість вважають за слабкість. Котрісь з народів більше за все цінують свободу. Котрісь з народів більше за все цінують збереження своєї чисельності. Котрісь – завжди хизуються своєю культурою тощо.

Відмінності народів позначаються на відмінностях держави швидше, ніж на відмінностях суспільства, просто тому, що держава як інституція народжується в цивілізаційному процесі раніше за суспільство, хоча спільність (утворення спільнот) супроводжує усе життя народу. Просто самоусвідомлення народу народом, а також своєї соціальної стратифікації та суспільного укладу, який влаштовує усі страти, відбувається з тією швидкістю, яку дозволяє культура, яку витворив народ протягом свого життя. Чим вища культура народу, включно із відчуттям своєї єдності поза стратифікації, тим об’єктивнішою вона є, і тим швидше інституалізується суспільство, бо є узгодженість інтересів страт та діалог між ними.

Держава інституалізується не усім народом, а однією із соціальних страт, елітою, а тому випереджає у своїй інституалізації суспільство, хоча мало усвідомлене суспільство на фоні низької культури самопізнання, саморозвитку та діалогу, сприяє хибним уявленням про еліту та хибній соціальній дифузії, коли представники кожної із соціальних страт потрапляють не та ці позиції в суспільно-політичній інфраструктурі.

Тобто народ стає народом, групуючись за цінностями та переживаючи спільно події, набуваючи спільні переживання, традиції, легенди, символи, звички, випрацьовуючи спільну мову в ході спільного проживання подій та розвитку своєї культури та економіки.

Суспільство стає витвором народу у відповідь на необхідність убезпечити себе від свавілля більш раннього свого творіння – держави, бо делегування важелів впливу та права чинити (застосовувати) право достойникам може бути спокусою для негідників, які вміють видати себе за достойників.

Тобто, допоки народ не витворить на свій розсуд, виходячи зі своєї культури, і економіку, і державу, і суспільство, доти не буде міцною та квітучою країна. І немає сенсу закидати щось попередньому творінню (державі), якщо останнє (суспільство) несе в собі забагато чужого (радянського).

І задля перетворення пост-радянського суспільства на українське суспільство і варто заново досліджувати себе як народ та розвивати (та підвищувати) свою культуру, що без поваги до надбань власного народу неможливо. І саме такою має бути поточна мета громадських активістів – досягнути перетворення суспільства з пост-радянського на українське.

І вже зі свого оновленого стану українське суспільство побачить, як впливати на політиків та державу, аби якість життя народу, який породив із себе обидві інституції – державу і суспільство, – відповідала б потенціалу землі, Богом подарованої саме цьому народові.

Саме тоді скажемо, що доклалися до побудови Країни щасливих людей.

Позначки:, , , , , , ,

Comments are closed

Copyright 2016 © - EQImpact :: Бутик развивающих решений